Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Мини-чат
ОК
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

«Умови організації трудової діяльності у дошкільному закладі на сучасному етапі»

Мета: співпраця педагогів та сім’ї, поглибити знання педагогів з питання ознайомлення дітей з природою. Удосконалити психолого-педагогічну підготовку педагогів. Сформувати творчий підхід до підбору форм, методів та прийомів реалізації завдань з пізнавального розвитку в усіх сферах життєдіяльності дітей.

1. Значення й особливості дитячої праці

Одним з основних завдань, що їх розв'язують дошкільний заклад разом з родиною, є виховання у дітей самостійності, працелюбності, правильного ставлення до праці.

Безперечно, саме праця – один із провідних чинників усебічного розвитку дітей. Праця корисна для здоров'я дитини, якщо вона посильна і правильно організована. Рухи дитини, яка володіє трудовими навичками, більш точні та впевнені, вона ліпше орієнтується у просторі, їй зрозуміліший плин часу. Праця сприяє розумовому розвитку. Діти багато дізнаються про властивості матеріалів, з якими працюють, про призначення засобів праці, інструментів, якими вони користуються. Під час трудових дій відбувається розвиток усіх пізнавальних процесів – активного сприймання, уяви, уваги, пам'яті. Включається в роботу мислення, адже дитині потрібно порівнювати, зіставляти предмети, з якими вона працює, встановлювати найпростіші закономірності явищ тощо. Неоціненне значення праця мас і для морального виховання дитини, адже під час роботи виховуються такі якості особистості, як здатність до подолання перешкод, спостережливість, зосередженість, старанність, дисциплінованість, самостійність, ініціативність.

Доручення як метод розвитку самостійності у дітей

Основними формами організації праці у нашому дошкільному закладі є доручення, чергування та колективна праця.

Доручення – найдоступніша форма залучення дітей дошкільного віку до посильної повсякденної трудової діяльності як у дошкільному закладі, так і вдома. Чітка спрямованість на одержання результату і наявність конкретно визначеного завдання робить доручення доступним навіть для дитини раннього віку (подай, принеси, постав на місце тощо).

Систематична участь у трудовій діяльності сприяє загальному розвитку малюків та надає їм упевненості у власних силах. Видатний психолог Даниїло Ельконін виділяв два чинники, які спонукають дитину дошкільного віку до трудової діяльності: тенденція до самостійності та інтерес до всього, що стосується життя і праці дорослих. Уже наприкінці молодшого дошкільного віку дитина починає прагнути самостійності. Двохрічний малюк намагається самостійно одягатися: «Я сам», – говорить він на спробу дорослого допомогти. Діти 3-4 років можуть самостійно мити іграшки, допомагати накривати на стіл, старші дошкільники спроможні доглядати за рослинами, тваринами, допомагати дорослим та малюкам. Саме за допомогою трудових доручень ми розвиваємо у дітей таку базову якість особистості, як самостійність.

Щоб доручення було посильним

Ми починаємо привчати дітей до праці вже з раннього віку, бо систематичне виконання малюками різних трудових доручень розвиває у них самостійність, витримку, а згодом – здатність до вольового зусилля. Під час виконання трудових доручень діти стають більш організованими, охайними, у них формується звичка до порядку, а головне – реалізовується потреба «Я сам», розвивається прагнення до вдосконалення набутих навичок і оволодіння новими.

У роботі з дітьми ми використовуємо такі прості і корисні правила:

  • усе, що я можу, – зроблю сам;
  • якщо я не вмію, то навчуся;
  • умію сам – допоможу іншим.

Просте доручення полягає у тому, що дитина має виконати якесь одне нескладне завдання, скажімо, принести стілець, подати книгу, чашку тощо. Такі доручення мають епізодичний і короткотривалий характер, тому ми даємо їх молодшим дошкільникам. Але у малюків іноді не вистачає наполегливості, а то й бажання зробити це самостійно.

Катруся вміє після гри ставити іграшки на поличку. Але коробка з кубиками не стає на своє місце, бо там уже є Ваніна машина. Катруся припиняє спроби навести лад, залишає кубики на підлозі й біжить мити руки. Коли вихователь нагадує їй, що треба покласти іграшки на місце, Катруся зі сльозами в очах промовляє: «Не можу».

У таких випадках не варто виконувати дію за дитину. Звичайно, дитина у три роки мало що може, але її відмова від будь-якого зусилля містить у собі серйозну загрозу. Якщо дорослі допомагають дитині у тому, що вона може зробити сама, то дуже швидко дитина звикає отримувати бажане без будь-яких зусиль. Тому у такій ситуації ми намагаємося допомогти дитині порадою: «Перестав машинку на сусідню поличку, і кубикам вистачить місця». Отримуючи задоволення від виконаної роботи та схвальної оцінки, малюки поступово привчаються докладати зусилля, щоб виконати прохання дорослої людини.

Даючи дитині доручення, дуже важливо показати, як правильно його виконати, і пояснити, навіщо це потрібно. Скажімо, доручаючи дитині розкласти ложки до сніданку, варто показати, що слід узяти декілька ложок у ліву руку, а потім брати по одній і класти справа від тарілки, щоб іншим дітям зручно було брати ложку правою рукою. Поступово показ і вказівки замінюємо нагадуванням і контролем. Сором'язливих, нерішучих дітей заохочуємо, а занадто активних, умілих, які намагаються виконати доручення за іншого заради похвали – стримуємо, пропонуємо допомогти іншому, показати, як краще впоратися із завданням.

Для розвитку трудових умінь у дітей слід правильно добирати доручення. Насамперед воно має бути посильним і разом з тим потребувати від дитини невеликого зусилля, щоб вона ставилася до доручення, як до важливої та серйозної справи.

У середній групі дітям пропонуємо складніші доручення, які можуть бути пов'язані з проханням, зверненням до інших осіб, скажімо: доручити дитині підійти до помічника вихователя і попросити ключ від групової кімнати. Дитина, виконуючи це доручення, повинна самостійно сформулювати прохання, звертаючись до дорослого так, щоб її зрозуміли, та дотримуючись усіх правил ввічливості: спокійним голосом звернутися з проханням, використати для цього слова «будь ласка», і, одержавши ключ, подякувати.

Вимоги до дітей можуть ускладнюватися за рахунок:

  • доручення складнішої справи;
  • підвищення вимог до якості виконання доручення;
  • більш самостійного виконання доручення та необхідності навчити інших.

У цьому віці одне з головних завдань – навчити дітей доводити розпочату справу до кінця. Часто для дітей це складно, бо їхня вольова сфера ще недостатньо розвинута. У таких випадках ми намагаємося підтримати дитину, бо дуже важливо, щоб вона хоч раз пережила почуття радості від того, що впоралася з труднощами й довела розпочату справу до кінця.

Василько дуже нетерплячий, йому складно закінчити розпочату справу. Знаючи це, доручення, що вимагає тривалої зосередженості, ми ділимо на етапи: пропонуємо навести порядок у шафі в музичній залі, прибравши спочатку поличку з ляльками та дидактичними іграми, а потім – поличку з музичними іграшками. Для хлопчика таке завдання, розділене на два етапи, здається конкретним і посильним. Порядок у шафці є для нього справжньою нагородою, особливо, коли результат праці підкріплено конкретною оцінкою: «Молодець, прибрав старанно, і тепер стало гарно».

У старшій групі вже використовуємо доручення, триваліші у часі. Скажімо, доручаємо дитині протягом цілого дня самостійно прибирати й підтримувати порядок в ігровому куточку, спальні, годувати рибок тощо. Це складні доручення, які містять і організаційні справи, що сприяють вихованню у дитини вміння розподілити свій час. прийняти рішення, простежити за працею інших.

Для того щоб виконати трудове завдання, навіть найпростіше, дитина має уявити, з чого вона почне, що робитиме потім – адже у будь-якій справі є внутрішня логіка, згідно з якою й треба складати план дій. Власне, вміння планувати свою діяльність – один з найважливіших показників розвитку дитини. Тому ми цілеспрямовано вчимо цьому своїх вихованців.

Для дитини п'ятирічного віку годувати хом'ячка у куточку природи протягом дня – робота не складна, але потребує певних знань і умінь. Тому, даючи дитині таке доручення, ми обов'язково разом із нею з'ясовуємо, як і чим слід годувати тваринку, в який час, що для цього потрібно зробити. Поступово дитина навчається планувати свою роботу, у неї формуються перші трудові вміння і розуміння суспільної значимості її праці. Адже якщо дитина навчиться самостійно годувати хом'ячка, то цим самим вона допоможе вихователю та помічнику вихователя, і хом'ячок не буде голодним.

Варто пам'ятати, що дитина працюватиме охоче лише тоді, коли розумітиме, що її праця потрібна. Якщо ж дитина відчуватиме, що виконує щось нікому не потрібне, то й працюватиме без зацікавленості, що може спричинити формування у неї зневажливого відношення до своєї і чужої праці.

З дорослішанням дошкільників ми поступово ускладнюємо доручення для них за змістом роботи, формами об'єднання дітей, вимогами до самостійності та самоорганізованості. Діти старшого дошкільного віку вже мають достатній досвід співробітництва та навички з конкретних видів праці. Тому ми приділяємо достатню увагу організації спільної трудової діяльності, скажімо, таким колективним дорученням, як прибирання групової кімнати, ділянки, робота на городі, квітнику. Об'єднуючи дітей для спільної роботи, ми враховуємо рівень сформованості трудових умінь, почуття відповідальності, лідерські якості наших вихованців; навчаємо їх самостійно розподіляти між; собою обов'язки, разом виконувати завдання, допомагати одне одному.

Значення оцінки у формуванні трудових навичок

Ставлення дітей до трудових доручень значною мірою залежить від характеру педагогічної оцінки, яку дає дорослий. Правильна педагогічна оцінка може посилювати почуття радості в разі успіху і послабити негативні емоції при невдачі.

На перших етапах засвоєння певних дій чи правил ми вживаємо розгорнуті судження. Скажімо: «Дуже добре, Олю, що ти самостійно визначила, які кімнатні рослини треба полити, і зробила це правильно. Ти дуже старанно працювала й нікуди не відходила, доки не закінчила роботу. Якби рослини вміли говорити, то сказали б: «Яка турботлива дівчинка! Дякуємо!»

Під час виконання колективних трудових доручень особливу увагу звертаємо на те, як діти керувалися правилами співробітництва. Наприклад: «Олег і Сашко сьогодні працювали як справжні друзі. Швидко домовилися, хто і що робитиме, допомагали один одному, тому вчасно і правильно підготували столи до обіду».

Свою доброзичливість, задоволення чи подив намагаємося передавати не лише словами, але й мімікою, інтонацією, поглядом тощо. Щира радість дорослих за щонайменший успіх дитини посилює її позитивні емоції. А позитивна оцінка в присутності інших дітей додає радісних переживань дітям, чия поведінка заслуговує схвалення, і опосередковано впливає на однолітків. Ми обов'язково звертаємо увагу дитини на те, що у неї вже добре виходить, а чого треба вчитися, не протиставляючи її досягнення результатам праці інших дітей, щоб не принижувати гідність одних і не викликати зверхність у інших.

До невдач дітей ставимося терпляче, якщо вони зумовлені недостатньо розвиненими вміннями, намагаємося заохотити дитину і допомогти в її власному розвиткові. Наприклад: «Не сумуй, Марійко, коли чогось навчаєшся, то не відразу виходить. Давай я тобі ще раз покажу. Ти зможеш зробити краще».

Для того, щоб словесні оцінки лишалися стимулом, їх потрібно урізноманітнювати. Із цією метою ми використовуємо народні прислів'я та приказки. Для констатації набутих умінь, бажання працювати, незалежного темпу знадобляться такі вирази: «Де вмілі руки і охота, там скора робота», «Старається, як мурашка», «Хто багато робить, той багато вміє», «Землю сонце прикрашає, а праця людину», «Маленька бджілка, а й та працює», «Добрий початок – половина діла», «Робить, як мокре горить», «Умілому усяка робота легка», «Силою не хвались – краще трудись», «Добре у світі жити тому, хто працьовитий».

Коли ж хтось із дітей часто відволікається під час роботи, не називаючи його імені, можна сказати: «Будеш трудиться – будеш кормиться», «Хочеш їсти калачі – не сиди на печі», «У доброго хазяїна й соломинка не пропаде, а у дурного хазяїна й колесо з воза украдуть», «Коли став до роботи то байдики не бити», «На дерево дивись, як родить, а на людину, як робить», «Праця людину годує, а лінь марнує», «Кожна пташка своїм носиком живе», «Без роботи й день роком видається», «Лінивому все ніколи», «Хто нічого не робить, той ніколи не має часу», «Без праці нічого не зробити», «Від дощу земля зеленіє – від праці народ багатіє», «Під лежачий камінь вода не тече».

У ході оволодіння дітьми новими трудовими навичками звертаємо їхню увагу на те, що вміння самі собою не з'являються: «Доки не впріти, доти не вміти», «Не кажи – не вмію, а кажи – навчусь», «У невмілого й руки не болять», «Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися», «Не святі горшки ліплять, а прості люди», «Не одяг красить людину, а добрі діла», «Для всякого діла потрібні знання», «Кожний майстер колись був невмілий». А прислів'я «Зробив діло – гуляй сміло» є влучним акордом для завершення трудового доручення.

2. Чинники зниження інтересу дошкільної праці та аналіз ставлення сучасних ідей до праці

Останніми десятиліттями питанням трудового виховання дітей дошкільного віку в Україні не приділяли належної уваги. Ця негативна тенденція склалася на фоні загальних соціально-економічних негараздів, що розмежували українське суспільство за рівнем матеріальних статків і значно нівелювали духовні, моральні цінності, серед яких і цінність чесної, сумлінної, морально мотивованої праці. Як наслідок — деформація світосприйняття і світорозуміння дітей, не привчених бачити у праці основу людського існування, самовиявлення, самоствердження, самореалізації і звиклих до споживацької позиції. Дослідження, проведені у дошкільних навчальних закладах, виявили низку проблем в організації дитячої праці, вихованні дітей засобами трудової діяльності. Незважаючи на те, що предметно-практична діяльність посідає третє місце серед інших видів дитячої діяльності після ігрової та навчально-пізнавальної, інтерес дошкільників до праці дорослих і самостійного виконання практичних завдань невисокий (його проявляють лише 7—12% дітей), навіть у старшому дошкільному віці відмічають тенденцію до його зниження, механічного виконання дій. Це спричинено низкою чинників, як от:

– певна одноманітність трудової діяльності дітей упродовж перебування їх у дошкільному закладі (найчастіше самообслуговуван­ня, традиційні чергування за графіком по їдальні та по заняттях, пері­одичні доручення-накази, примусові, обов'язкові й однакові для всіх дітей групи заняття з ручної праці). При цьому зміст завдань та за­пропоновані для виконання прийоми роботи, обладнання і матеріали нерідко не задовольняють інтереси й можливості старших дошкіль­ників, адже їхні творчі задуми, технічна вправність, фізична витрива­лість і рівень розвитку вольових якостей уже більші, ніж у малюків;

– недостатня мотивація дитячої праці, яку діти найчастіше ви­конують з прагматичних міркувань задля задоволення своїх потреб. Дошкільники не здатні самостійно осягнути значущість праці дорос­лих для суспільства і користь власної для найближчого оточення. При цьому родина фокусує увагу на підготовці дітей до шкільного навчан­ня, нівелюючи роль виховання працею у становленні особистості, а дошкільний заклад більше реагує на запити батьків, ніж на інтер­еси і потреби особистісного зростання малюків;

– підпорядкування дитячої праці авторитету дорослого, який «тисне» на дитину і примушує її до формального, часто неякісного виконання певної роботи на негативному емоційному фоні;

– недотримання систематичності, поетапності формування предметно-практичних умінь і навичок, внаслідок чого значна кіль­кість дітей до кінця перебування в дошкільному закладі не вміють або не бажають брати участь у запропонованій роботі, нерідко пояснюючи відмову коротко – «не вмію», «не хочу», «набридло», «втомився»;

– прагнення дорослих при виникненні навіть незначних труд­нощів у дітей самим виконати доручену справу, аби зекономити час і не витрачати зайвих емоційно-вольових зусиль на мотивацію, вправ­ляння, допомогу тощо. Звикаючи до цього, діти постійно очікують допомоги, їхня ініціативність, активність, самостійність, інтерес до процесу й результату діяльності знижуються. Як наслідок, потрапляючи в ситуацію, коли треба виконати без сторонньої допомоги навіть нескладне завдання, вони не в змозі мобілізувати свої зусилля, спланувати і довести справу до кінця;

– намагання дорослих переробити виконану дітьми роботу у них на очах;

– пропонування дорослими завищених за обсягом і складністю трудових доручень без урахування можливостей дітей. При цьому батьки й вихователі забувають, що діти, не досягнувши позитивного результату або перевтомившись після виконання завдання, надалі будуть ухилятися від подібної роботи. Діти перевтомлюються і тоді, коли довгий час займаються однією справою, перебувають в одній позі, користуються обладнанням, яке не відповідає віковим можливостям, виконують значні обсяги завдань у швидкому темпі;

– захвалювання одних і недооцінювання старань і успіхів інших дітей, які ще не можуть якісно виконати трудове завдання через брак досвіду, проте небайдужі до результату і докладають чимало зусиль для успішного виконання дорученої справи. Дитина ніколи не відчує радість від праці, поки не подолає своєї невпевненості, не набуде необхідних знань, практичних умінь і навичок, а це можливо лише за умови постійної підтримки з боку досвідченіших дорослих і однолітків;

– нерівномірне залучення дітей до різних видів праці та форм її організації. Скажімо, до чергувань частіше залучають дітей, які в родині отримали первинний господарсько-побутовий досвіді володіють відповідними навичками, а тому виконують усі завдання швидше, якісніше, самостійніше за інших. Крім того, оскільки дівчата активніші й відповідальніші у різних видах праці, то їх залучають до цієї діяльності набагато частіше, ніж хлопців. Тому на момент вступу до школи хлопці демонструють порівняно з дівчатами нижчі показники сформованості таких базових якостей, як організованість, відповідальність, працелюбність тощо. Водночас слід  відзначити й не аби яку привабливість для дошкільників елементарної праці як виду діяльності, що сприяє задоволенню прагнення малюків до самостійності, інтересу до праці дорослих і спонукає наслідувати певні трудові дії у своїй ігровій та предметно-практичній діяльності. Це поступово, з віком наближує дітей до досягнення продуктивного результату праці, відчуття власної соціальної значущості.

Сьогодні, якщо запитаємо дитину дошкільного або й старшого віку про те, що необхідно робити, аби життя складалося успішно і щасливо, то навряд отримаємо відповідь: «Працювати». У кращому випадку почуємо: «Добре вчитися». Ставлення сучасних людей до праці змінилося. Щоб поліпшити його, необхідно переглянути систему знань про працю дорослих членів суспільства, які отримують діти, змінити ставлення до людей праці і сформувати у дітей працелюбність як одну з базових якостей особистості. Знання  стимулюють розвиток моральних почуттів дітей та спонукають їх до діяльності. Тому таким важливим є правильний вибір інформації про трудову діяльність дорослих, яку ми подаємо дітям, та методика її подання відповідно до потреб і запитів дошкільників. Залишаючись актуальною протягом всієї історії розвитку людства, проблема трудового виховання дітей дошкільного віку потребує сучасних підходів до свого розв’язання.

Ставлення дитини до праці дорослих формується  на основі знань, отриманих з різних джерел: від вихователів у дитячому садку, з художньої літератури, мультфільмів та кінофільмів, бесід і розповідей дорослих або дітей та з власного досвіду спілкування з людьми різних професій, спостережень за їхньою діяльністю.

 

3. Умови організації трудової діяльності дітей в дошкільному закладі

Самообслуговування

Швидкий темп життя сучасної сім’ї позначився негативно і на трудовій діяльності дітей. Самообслуговування – перший вид праці, до якого залишаються дітей. Це справжня праця, яка полягає у догляді за своїм тілом, одягом, предметами побуту, і триває вона протягом усього життя людини, Новітні технології здатні полегшити цю працю, але замінити її повністю не зможуть ніколи. З огляду на це дорослі мають стимулювати, а не стримувати самостійність дітей на етапі дошкільного дитинства, особливо щодо самообслуговування: підтримувати зусилля дітей, давати позитивну оцінку за результатами цього виду праці. Негативне ставлення дітей дошкільного віку до праці із самообслуговування – результат педагогічних помилок дітей.

Господарсько-побутова праця

Господарсько-побутова праця – другий, не менш важливий вид праці дітей. Загальновідомо, що діти дошкільного віку прагнуть наслідувати дорослих, діяти за їхнім прикладом.  Господарсько-побутова праця сприяє розвитку дитини: фізичному, бо малюк не сидить на місці, а весь час рухається, активно працюють дрібні м’язи рук і очей; розумовому, оскільки розвивається сенсорна сфера, дитина набуває нових знань;  моральному, адже у процесі праці закладаються такі риси, як гуманність, відповідальність, старанність тощо; трудовому, так як у дитини формуються трудові вміння і навички, позитивне ставлення до процесу і результату праці; естетичному, адже саме цей вид праці допомагає зробити оселю затишною та ошатною.

Праця у природі

Праця у природі – ще один з доступних видів праці для дитини дошкільного віку. Вона є найбільш цікавою для дошкільників, адже природа – джерело найяскравіших вражень для людини. Дітям же природа дає можливість діяти не з простими предметами, а з живими об’єктами, які своїм станом реагують на дії.  Що приваблює дитину в праці у природі, можливість самостійного пізнання; рівноправне спілкування з дорослими; позитивна оцінка дій; відчуття причетності до родини; позитивні емоції спілкування.

Художня праця

Художня праця – найрезультативніший вид праці, доступний дітям дошкільного віку. Цей вид праці передбачає виготовлення дітьми різноманітних виробів з паперу, глини, тканини, рослинного та залишкового матеріалу тощо. За допомогою ножиців, ниток і голки, клею діти можуть виготовляти гарні сувеніри для своїх близьких і знайомих, предмети для ігор, атрибути святкового оздоблення кімнати до свята. Ручна праця є джерелом насолоди для дітей, засобам розвитку сенсорних відчуттів (дотикових, зорових, слухових), психічних процесів (уяви, мислення, мовлення), моторних навичок, естетичного чуття, моральних якостей. Але не треба забувати, що організація художньої праці з дітьми дошкільного віку потребує уваги і керівництва з боку дорослих, що полягає насамперед у забезпеченні дітей матеріалами для праці та у навчанні прийомами роботи з ними.

Перше прилучення дітей до трудової діяльності відбувається у спільній із дорослим праці, у процесі якої вони опановують найпростіші трудові навички, що є передумовою переходу в недалекому майбутньому до самостійних форм організації трудової діяльності. Основними формами організації праці дітей дошкільного віку в дитячому садку є трудові доручення, чергування, колективна праця.

Трудові доручення

За змістом та організаційною структурою доручення є найдоступнішою і найпоширенішою формою організації дитячої праці. Сутність їх полягає у покладанні на індивіда, групу певних обов’язків, виконання певних завдань. Вони мають чітку спрямованість на результат. Залежно від критеріїв виокремлюють такі види доручень:

  • за складністю: складні та прості;
  • за тривалістю: короткочасні, епізодичні та тривалі;
  • за характером організації дітей: індивідуальні та групові.

Молодшим дошкільникам вихователь дає прості доручення, які є епізодичними, короткочасними (наприклад, покласти на місце іграшку, принести стілець та ін.). Починаючи з середнього дошкільного віку дітям доручають складніші і триваліші справи, які можуть бути пов’язаними з проханням або звертанням до інших осіб, прибиранням і підтриманням порядку в ігровому куточку, доглядом за тваринами у куточку живої природи.

За змістом діяльності щодо виконання доручень їх поділяють на:

  • доручення, пов’язані з участю в іграх, використанням іграшок, організацією занять;
  • побутові доручення;
  • доручення допомагати малюкам (для старших дітей);
  • доручення-проханння дорослих;
  • доручення, пов’язані з роботою в куточку живої природи, на земельній ділянці дитячого садка.

Виконання доручень виховує у дошкільнят обов’язковість, відповідальність, привчає їх до вияву вольових зусиль щодо самоорганізації діяльності задля досягнення результату. Але для цього важливо, щоб діти усвідомлювали доцільність, значущість для них загальної справи, конкретних доручень. Доручаючи дитині самостійну справу, педагог має враховувати відсутність соціального, трудового, комунікативного досвіду дитини, рекомендуючи у зв’язку з цим раціональні способи її виконання. Ефективним щодо цього може бути ознайомлення дитини з такими правилами виконання доручення:

  • отримавши доручення, подумай, чи правильно ти зрозумів, що потрібно робити;
  • сплануй, як виконати цю роботу;
  • працюй не поспішаючи, щоб результат приніс задоволення і користь;
  • проінформуй про завершення справи того, хто доручив її тобі;
  • проаналізуй, чи не потрібно зробити ще щось.

Зацікавлений у вихованні самодостатніх особистостей педагог заохочуватиме ініціативу дошкільнят у прийнятті і виконанні доручень.

Виконання групових доручень привчає дітей до узгодження своїх дій, збагачує їх досвідом співробітництва, прищеплює гуманістичні почуття, виховує вміння бути уважними одне до одного, допомагати одне одному.

Чергування

Ця форма доручення полягає у систематичному виконанні дитиною трудових обов’язків стосовно своїх одногрупників. Чергування суттєво стимулюють розвиток дитини, адже вони вимагають немалих зусиль і напружень, що зумовлює її фізичне зміцнення, набуття знань про властивості та якості різних предметів, виробляє усвідомлення значущості своєї праці, навички роботи на конкретний результат. Вони є дієвим засобом виховання почуття відповідальності у дошкільників, формування самостійності, працелюбства, взаємодії у колективній роботі.

Наприкінці молодшого дошкільного віку вихователь починає залучати вихованців до виконання деяких обов’язків чергових у їдальні, а починаючи з середнього дошкільного віку, діти чергують систематично в їдальні, на заняттях, у куточку живої природи тощо.

З дорослішанням дошкільників поступово ускладнюються їхні доручення за змістом роботи, формами об’єднання дітей, вимогами до самостійності й самоорганізованості. Залежно від мети, яку переслідує педагог, для чергувань об’єднують дітей з однаковим рівнем трудових умінь, працелюбства, почуття відповідальності (для вдосконалення навичок взаємодії у колективній роботі) або з різним, але не дуже контрастним рівнем трудових умінь і самостійності (з метою вирівнювання розвитку). Для забезпечення психологічної сумісності дітей під час колективних чергувань педагог має добре знати їхні індивідуальні особливості, з урахуванням яких розподіляти конкретні доручення.

Спільна трудова діяльность дітей

Використання цієї форми організації трудової діяльності дітей можливе у старшому дошкільному віці. Вона може об’єднувати всіх дітей групи і бути колективною (прибирання кімнати або майданчика, робота на клумбі та ін.). Колективній праці властиві спільна мета, відповідальність за результат, розподіл праці між учасниками, залежність їх один від одного.

-->